Займенник як підкреслюється: не завжди однією рискою

Коротко

• Займенник підкреслюють не «як займенник», а як член речення: підмет, присудок, додаток, означення чи обставину.
• Окрема лінія для частини мови не існує. Одна суцільна риска — лише якщо це підмет.
• Я, ти, він, хтось, ніхто в називному відмінку майже завжди підмет. Себе підметом не буває взагалі.
• Мій, цей, який, весь — хвиляста лінія (означення). Мене, його, нікого — пунктир (додаток), якщо це не присвійне його/її.
• Його, її, їх — найпідступніша пара: то додаток, то означення. Питання чий? проти кого?/що? рятує за секунду.
• Прийменник і займенник підкреслюють однією лінією, бо це один член речення: до нього, в собі, ні з ким.

Якщо запам’ятати лише це, більшість вправ із зошита закривається без паніки. Далі — розклад по ролях, пастки і кілька речень «під ключ», щоб можна було звірятися прямо на контрольній.

Займенник як підкреслюється — залежить від того, ким він працює в реченні, а не від того, що це займенник. Окремої «займенникової» риски в шкільній схемі немає і ніколи не було. Слово я можна підкреслити однією суцільною, двома або пунктиром. У «Це я» воно вже іменна частина присудка. А хвиляста лінія частіше чекає на мій, цей, який. Саме тут ламається логіка багатьох учнів: частину мови плутають із членом речення.

У практиці я це бачу постійно. Дитина чесно знаходить усі я, мене, цей, ніхто, ставить над ними «особовий» чи «вказівний» — і далі однією рискою підкреслює все підряд. Розряд угорі визначено правильно. А бали з’їдає саме підкреслення. Бо вчитель дивиться не на ярлик частини мови, а на питання від головного слова.

Нижче — робоча схема, якою реально користуватися в зошиті. Без теорії «для краси». Спочатку таблиця відповідностей, потім кожна роль окремо, далі алгоритм на 30 секунд і типові помилки, через які злітають оцінки навіть у сильних учнів.

Головне правило: лінія залежить від члена речення

Синтаксичний розбір і морфологічний — різні завдання. Морфологія питає: що це за слово? Синтаксис питає: що це слово робить у реченні? Підкреслення належить синтаксису. Тому займенник бере на себе ту саму графіку, що й іменник, прикметник чи числівник на його місці.

Шкільна схема ліній така:

• підмет — одна суцільна горизонтальна лінія;
• присудок — дві суцільні лінії;
• додаток — пунктир;
• означення — хвиляста лінія;
• обставина — штрихпунктир, тобто риска з крапкою.

Ці позначки однакові для всіх самостійних частин мови. Займенник не виняток. Якщо він відповідає на хто? що? і є головним у граматичній основі — одна риска. Якщо відповідає на кого? чого? кому? і залежить від дієслова — пунктир. Якщо на який? чий? котрий? — хвиля.

Таблицю варто перемалювати на форзац зошита. Не тому, що вона «красива», а тому що очі чіпляються швидше, ніж пам’ять. За досвідом, після тижня з такою шпаргалкою рука вже сама шукає питання, а не колір ручки.

Займенник-підмет: одна суцільна лінія

Найчастіший випадок. Особові я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони в називному відмінку майже завжди підмет. Те саме з питальними, відносними, неозначеними й заперечними, якщо вони в називному і відповідають на хто? що?: хтось постукав, ніхто не прийшов, усе минуло, це мій зошит.

• Я не нездужаю нівроку. Я — підмет.
• Ти знаєш, що ти людина. Обидва ти — підмети у своїх частинах.
• Хтось зазирнув у вікно. Хтось — підмет.
• Так ніхто не кохав. Ніхто — підмет.
• Все змінилось за одну ніч. Все — підмет.

Зверніть увагу: коротке слово не означає «не головне». Я з однієї літери — і все одно граматична основа. У зошиті його теж треба підкреслити повністю, не лишати «бо й так видно».

Коли називний ще не гарантія

Називний відмінок — сильна підказка, але не залізобетон. У реченні Це я слово я вже іменна частина присудка, а підметом іде це. У Книжка — моя займенник моя теж присудок, не підмет. Тому спочатку шукаємо основу цілком: про кого йдеться і що про нього сказано. Потім уже малюємо лінії.

Окремо про себе. Зворотний займенник не має називного відмінка. Форми себе, собі, собою, на собі — це завжди залежне слово. Підметом воно не буває. Якщо рука тягнеться підкреслити себе однією рискою — зупиніться і поставте питання від дієслова.

Займенник-додаток: пунктир, який люблять пропускати

Додаток відповідає на питання непрямих відмінків: кого? чого? кому? чому? кого? що? ким? чим? на кому? на чому? Якщо займенник «підхоплює» дію — його бачили, йому сказали, про них забули — це додаток. Лінія пунктирна.

• Мама голубить його. Кого голубить? Його — додаток.
• Я люблю тебе. Кого? Тебе — додаток.
• Мене любов ненависті навчила. Кого навчила? Мене — додаток, хоч стоїть на початку.
• Нікого не зустрів. Кого? Нікого — додаток.
• Заробив собі клопоту. Кому? Собі — додаток.

Порядок слів в українській вільний, тож додаток легко вискакує на перше місце. Мене втомило це очікування — мене все одно додаток, бо дія спрямована на цю особу, а граматична основа інша. Це одна з найчастіших помилок у п’ятому–шостому класі: «стоїть на початку, значить підмет».

Прийменник не відрізаємо

До нього, для нас, про них, ні з ким, аби до кого — це один член речення. Підкреслюємо прийменник разом із займенником однією пунктирною лінією, якщо ціле відповідає на питання додатка. Не можна підкреслити лише нього, а до лишити «голим». Учитель це бачить одразу.

З заперечними й неозначеними є ще орфографічний нюанс, який чіпляється за синтаксис. За Українським правописом пишемо ніхто разом, але ні з ким окремо, бо між часткою і займенником став прийменник. Для підкреслення це все одно один член речення: ні з ким як додаток. Те саме з будь до кого, аби з ким, хтозна в чому.

Займенник-означення: хвиля, яку ставлять не всі

Якщо займенник вказує на ознаку предмета і відповідає на який? чий? котрий? — це означення. Хвиляста лінія. Сюди сідають присвійні, вказівні, означальні, частина питальних і відносних.

• свої плани — чиї плани? свої — означення;
• цей письменник — який? цей;
• нашого класу — чийого? нашого;
• мого серця — чийого? мого;
• кохання наше — чиє? наше;
• яку книжку — яку? яку, у підрядному.

Означення майже завжди стоїть біля іменника і з ним узгоджується в роді, числі, відмінку. Якщо можете викинути займенник, а речення не розвалиться — це часто саме означення. Свої плани лишаються планами. Цей письменник лишається письменником.

Його, її, їх: два розряди в одній формі

Ось місце, де я в репетиторстві зупиняюся найдовше. Форми його, її, їх бувають і особовими, і присвійними. Від цього змінюється і розряд угорі, і лінія знизу.

• Я бачив його вчора. Кого бачив? Його. Особовий займенник, додаток, пунктир.
• Його зошит лежав на парті. Чий зошит? Його. Присвійний, означення, хвиля.
• Вона підвезла їх до їхнього будинку. Їх — кого? додаток. Їхнього — чийого? означення.

Шпаргалка коротка. Стоїть біля іменника і відповідає на чий? — хвиля. Залежить від дієслова і відповідає на кого? що? — пунктир. Їхній завжди присвійний. Їх може бути і тим, і тим. Не позначайте навмання.

Коли займенник сам стає присудком

Рідше, але в підручниках шостого–восьмого класу це вже просять. Займенник входить до складеного іменного присудка: зв’язка бути (часто нульова) плюс іменна частина. Підкреслюємо двома суцільними лініями все, що входить у присудок.

• Книжка — моя. Моя — іменна частина присудка.
• Це я. Я — присудок, це — підмет.
• Щось ти сьогодні ніякий. Ніякий — іменна частина присудка.
• Ти — ніхто без праці. Ніхто — присудок.
• Серце твоє не таке. Не таке — присудок.

У художніх текстах такі конструкції звичайні. Вікіпедія наводить рядки Симоненка: ти чиясь, а не моя — обидва займенники тут у складі присудка. Для зошита важливо не злякатися двокрапки чи тире. Тире між підметом і присудком якраз і підказує: справа часто іменна частина, навіть якщо це займенник.

Частку не підкреслюємо разом із присудком, якщо вона входить до нього: не таке, не мій, не ваш. Не «відрізайте» заперечення, інакше зміст ролі ламається.

Обставина: рідко, але не міф

Займенник як обставина трапляється рідше, ніж як підмет чи додаток. І все ж ігнорувати цей випадок не варто. Якщо займенник (часто з прийменником) відповідає на де? куди? звідки? як? коли? і характеризує дію, а не предмет — це обставина. Лінія — риска з крапкою.

• Відповіді шукайте в собі. Де шукайте? В собі — обставина місця.
• Людині треба, щоб робота залишалася після неї. Після неї — обставина часу.
• Біля нього завжди гамір. Біля нього — обставина місця.
• Він пішов до себе. Куди? До себе — обставина місця, не додаток.

Як відрізнити додаток від обставини в однакових формах? Питання і сенс. Думав про неї — про кого? додаток. Стояв біля неї — де? обставина. Форма може бути схожа, роль різна. Саме тому зубріння «всі непрямі відмінки = додаток» у цій темі не працює.

Окремо про слова тут, там, тоді, так. У шкільному курсі їх частіше подають як прислівники, навіть займенникового походження. На контрольній безпечніше підкреслювати їх як обставини і в морфології називати прислівниками — якщо вчитель іде за програмою, а не за широкою академічною класифікацією. Не сперечайтеся з підручником на два бали.

Як розряд підказує лінію, але не диктує її

Розряд — це морфологія. Він допомагає вгадати типову роль, але не ставить штамп.

• Особові в називному — зазвичай підмет, у непрямих — додаток.
• Зворотний себе — додаток або обставина, ніколи підмет.
• Присвійні мій, твій, наш, ваш, свій, їхній — майже завжди означення, інколи присудок: ця сумка моя.
• Вказівні цей, той, такий — означення або присудок: день був такий.
• Означальні весь, кожен, сам, інший — і підмет, і означення: усі мовчали; увесь день.
• Питальні й відносні хто, що — підмет або додаток; який, чий, котрий — означення.
• Неозначені й заперечні повторюють роль тих, від кого утворені: хтось як хто, нічий як чий.

Тобто розряд звужує коло, а питання ставить крапку. Сам може бути означальним біля іменника (сам директор) і підметом (сам прийшов). Все може тягнути на підмет, додаток і означення. Не пришивайте розряду одну лінію назавжди.

Ця таблиця якраз про слова-хамелеони. Якщо сумніваєтесь — не дивіться на саме слово. Дивіться на сусіда зліва: дієслово чи іменник керує?

Алгоритм на пів хвилини

Коли вправа звучить «спишіть, підкресліть займенники відповідно до синтаксичної ролі і визначте вгорі розряд», робіть не все одразу. Інакше мозок змішує два шари.

1. Знайдіть граматичну основу. Хто? що? і що про нього сказано.
2. Випишіть або позначте олівцем усі займенники, разом із прийменниками біля них.
3. Від головного слова поставте питання до кожного займенника.
4. За питанням визначте член речення і лише тоді малюйте лінію.
5. Над словом напишіть розряд: особовий, присвійний, вказівний і так далі.
6. Окремо перевірте його/її/їх і це. Там помилка сидить найчастіше.

Розряд угорі і лінія знизу можуть «не збігатися» в голові — і це нормально. Особовий буває і підметом, і додатком. Не треба підганяти одне під одне.

Типові помилки, за які знімають бали

• Усі займенники однією суцільною, «бо це ж займенники».
• Мене, тебе, його на початку речення вважають підметом.
• Себе підкреслюють як підмет.
• Його зошит — пунктир замість хвилі, або навпаки.
• Прийменник не беруть у ту саму лінію: підкреслене нього, а до висить окремо.
• Ні з ким розривають і підкреслюють лише ким.
• Відносне яку в підрядному забувають підкреслити взагалі.
• Іменну частину моя, такий, ніякий лишають без двох рисок.

Перша помилка — чемпіон. Вона йде з початкової школи, де підмет малюють найчастіше, і рука звикає до однієї лінії. Друга майже така сама за частотою: позиція на початку здається «головною». Третю я помічав навіть у зошитах семикласників, які вже проходили зворотний займенник двічі.

Ще одна тиха пастка — це. У Це була помилка шкільна традиція частіше бачить підмет це і присудок була помилка. У Це мій брат підмет це, присудок брат, мій — означення. Не всі вчителі коментують це однаково, тож якщо є робочий зошит учителя — звіряйтеся з його зразком. На ДПА і в більшості підручників працює саме така схема.

Кілька речень із повним розбором

Краще один розписаний приклад, ніж десять абстрактних правил. Нижче — речення, які реально трапляються у вправах.

1. Мама голубить його й заспокоює. Його — кого голубить? додаток, пунктир. Розряд: особовий. Мама — підмет, голубить і заспокоює — однорідні присудки.

2. Зараз розповім про свої плани. Свої — чиї плани? означення, хвиля. Розряд: присвійний. Про плани — додаток, свої хвилею всередині цього словосполучення.

3. Щось тебе не бачу. Щось тут швидше додаток або відтінок неозначеності при присудку, а тебе — однозначно додаток, пунктир. У шкільному розборі обидва займенники найчастіше йдуть як додатки. Не тягніть щось у підмети: граматична основа — (я) не бачу, підмет пропущений.

4. Ніхто з нас не забув про неї. Ніхто — підмет, одна риска. З нас — додаток (з кого?), пунктир на всьому з нас. Про неї — додаток, пунктир. Три займенники, три різні або щонайменше дві різні лінії.

5. Книжка, яку я читаю, не моя. Яку — яку читаю? додаток у підрядному, пунктир. Я — підмет підрядного, одна риска. Моя — іменна частина присудка головного, дві риски. Одне коротке речення — і вже три ролі.

6. Він пішов до себе і шукав відповідь у собі. Він — підмет. До себе — куди? обставина, риска з крапкою. У собі — де? знову обставина. Себе жодного разу не підмет.

Якщо розбирати вголос, помилок менше. Помічав: учні, які шепочуть питання «кого? чий? де?», майже не плутають його і свої. Ті, хто малює лінії мовчки «на око», плутають навіть після пояснення.

Що робити просто зараз

Відкрийте будь-яке речення з домашнього і не шукайте «як підкреслюється займенник взагалі». Шукайте, на яке питання він відповідає в цьому рядку. Питання дає члена речення, член речення дає лінію. Розряд пишеться зверху окремо і на лінію не тисне.

Для наступної самостійної вистачить трьох речей: таблиця з п’ятьма лініями, перевірка його/її/їх і звичка брати прийменник у ту саму риску. Решту вже підтягне практика. Якщо лишилось сумнівне речення — розберіть його за алгоритмом вище, не за відчуттям «схоже на підмет».