Коротко
- Корінь рівняння — це значення змінної, при підстановці якого рівність стає істинною.
- Рівняння може мати один, кілька або жодного дійсного кореня; у комплексних числах картина інша.
- Найпростіші корені шукають аналітично (формули), складніші — графічно або чисельно.
- Кратність кореня показує, скільки разів він повторюється в розкладі многочлена.
- Помилки новачків найчастіше виникають при перевірці та втраті коренів під час перетворень.
Корінь рівняння — це число (або вираз), яке перетворює рівність на правильну, коли його підставляють замість змінної. Якщо маємо рівняння f(x) = 0, то будь-яке x₀, для якого f(x₀) = 0, і є коренем. Саме так його визначають у шкільних підручниках і в університетських курсах алгебри.
Звучить просто, але на практиці все залежить від виду рівняння. Лінійне дає один корінь за кілька секунд. Квадратне вже потребує дискримінанта. А трансцендентні або системи — взагалі змушують переходити до наближених методів. У своїй викладацькій практиці я постійно бачу, як учні плутають поняття «корінь рівняння» і «розв’язок нерівності». Це різні речі, хоч і близькі.
Нижче розберемо визначення детальніше, види коренів, основні способи їх пошуку і типові пастки. Без зайвої теорії, але з конкретними прикладами, які реально працюють.
Формальне визначення кореня рівняння
Нехай дано рівняння F(x) = 0, де F — деяка функція. Число a називають коренем цього рівняння, якщо після підстановки x = a отримуємо тотожність 0 = 0. Іншими словами, a належить області визначення функції і перетворює ліву частину на нуль.
Важливий нюанс: корінь завжди належить області допустимих значень. Якщо під час розв’язування з’явилося число, яке не входить в ОДЗ (наприклад, підлога кореня від’ємна або знаменник нульовий), воно відкидається. Це класична помилка десятикласників.
У теорії многочленів корінь ще називають нулем многочлена. Якщо P(x) — многочлен, то a — його корінь тоді і тільки тоді, коли P(x) ділиться на (x − a) без остачі. Це теорема Безу. Вона дає зручний спосіб перевіряти і знаходити корені для цілих многочленів.
Для рівнянь з кількома змінними говорять уже не про корінь, а про розв’язок — упорядковану пару, трійку тощо. Але в більшості шкільних і базових університетських задач йдеться саме про одну змінну, тому термін «корінь» залишається основним.

Які бувають корені рівняння
Класифікація залежить від того, у якій множині ми шукаємо відповідь і яку кратність має корінь.
Дійсні та комплексні корені
Найчастіше в школі працюють з дійсними числами. Лінійне рівняння ax + b = 0 (a ≠ 0) завжди має рівно один дійсний корінь. Квадратне ax² + bx + c = 0 може мати два, один або жодного дійсного кореня — залежить від знака дискримінанта.
Якщо ж дозволити комплексні числа, то будь-яке алгебраїчне рівняння степеня n має рівно n коренів (з урахуванням кратності). Це фундаментальна теорема алгебри. Наприклад, x² + 1 = 0 не має дійсних коренів, але має два комплексні: i та −i.
У практиці інженерних розрахунків комплексні корені з’являються рідше, бо фізичні величини зазвичай дійсні. Проте в теорії коливань, електричних колах і квантовій механіці без них не обійтися.
Прості та кратні корені
Якщо (x − a) входить у розклад многочлена рівно один раз, корінь називають простим. Якщо двічі — коренем кратності 2, і так далі. Для рівняння (x − 2)³(x + 1) = 0 число 2 є коренем кратності 3, а −1 — простим.
Кратність впливає на поведінку графіка: при парній кратності графік торкається осі і не перетинає її, при непарній — перетинає. Це зручно помічати під час графічного аналізу.
За спостереженнями, учні часто забувають перевіряти кратність і пишуть просто «x = 2» замість «x = 2 (кратність 3)». У відповіді це може коштувати балів.
Основні способи знаходження коренів
Вибір методу залежить від типу рівняння і потрібної точності.
Аналітичні методи
Для лінійних і квадратних рівнянь існують готові формули. Для кубічних і рівнянь четвертого степеня теж є формули Кардано і Феррарі, але вони громіздкі й майже не використовуються вручну. Для рівнянь вищих степенів загальної формули в радикалах уже немає (теорема Абеля–Руффіні).
Раціональні корені многочлена з цілими коефіцієнтами шукають за теоремою про раціональні корені: будь-який раціональний корінь у вигляді нескоротного дробу p/q має чисельник, що ділить вільний член, а знаменник — старший коефіцієнт. Цей спосіб економить купу часу.
Тригонометричні, показникові та логарифмічні рівняння зводять до алгебраїчних заміною або властивостями функцій. Тут головне не втратити ОДЗ.
Графічний спосіб
Будуємо графік функції y = F(x) і дивимося, де він перетинає вісь абсцис. Точки перетину і є коренями. Метод наочний, але дає лише наближені значення. Для точної відповіді його майже ніколи не використовують як єдиний.
У своїй практиці я часто прошу учнів спочатку намалювати ескіз графіка, навіть якщо далі вони розв’язують аналітично. Це допомагає одразу відсіяти зайві корені і зрозуміти кількість розв’язків.

Чисельні методи
Коли аналітичного розв’язку немає або він надто складний, застосовують ітераційні алгоритми: метод половинного ділення, метод Ньютона, метод січних. Вони дають наближення з будь-якою заданою точністю.
Метод Ньютона збігається швидко, якщо початкове наближення вибране вдало. Але може «зірватися», якщо похідна близька до нуля. Тому на практиці завжди комбінують кілька підходів і перевіряють результат підстановкою.
Приклади з покроковим розв’язанням
Розглянемо кілька типових випадків, з якими стикаються найчастіше.
Лінійне рівняння. 3x − 7 = 5. Переносимо вільний член: 3x = 12. Ділимо: x = 4. Перевірка: 3·4 − 7 = 5. Так, 5 = 5. Корінь один.
Квадратне рівняння. x² − 5x + 6 = 0. Дискримінант D = 25 − 24 = 1. Корені: (5 ± 1)/2. Отримуємо x₁ = 3, x₂ = 2. Обидва прості. Графік параболи перетинає вісь у двох точках.
Рівняння з модулем. |x − 1| = 3. Два випадки: x − 1 = 3 або x − 1 = −3. Звідси x = 4 і x = −2. Обидва корені дійсні і прості.
Рівняння вищої степені. x³ − 6x² + 11x − 6 = 0. Можливі раціональні корені: ±1, ±2, ±3, ±6. Перевіряємо x = 1: 1 − 6 + 11 − 6 = 0. Так. Ділимо многочлен на (x − 1) і отримуємо квадратний множник x² − 5x + 6, який вже розклали вище. Отже, корені 1, 2 і 3.
Після кожного такого розв’язання обов’язково робіть перевірку підстановкою. Це займає хвилину, але рятує від дурних помилок у знаках.
Типові помилки при пошуку коренів
Перша і найпоширеніша — втрата коренів під час ділення обох частин на вираз, що містить змінну. Наприклад, з x(x − 2) = 0 хтось ділить на x і отримує тільки x = 2, забувши про x = 0.
Друга — ігнорування області визначення. У логарифмічному рівнянні log(x − 3) = 2 корінь x = 103 формально задовольняє, але якщо основа менша за нуль або одиницю — треба додаткові умови.
Третя — плутанина з кратністю. У відповіді пишуть «два корені», хоча один з них подвійний. Для задач на дослідження функції це критично.
Четверта — неправильна перевірка. Іноді підставляють і отримують 0 = 0, але через обчислювальну помилку вважають, що рівність не виконується. Краще рахувати двічі або використовувати калькулятор для складних виразів.
За досвідом роботи з учнями 9–11 класів, близько половини помилок у контрольній саме з цих чотирьох причин. Решта — суто арифметичні.
Де використовують корені рівнянь
У фізиці — щоб знайти положення рівноваги, моменти часу зіткнення, частоти власних коливань. У економіці — точки беззбитковості, оптимальні обсяги виробництва. У програмуванні — розв’язання систем для комп’ютерної графіки, фізичних симуляцій, машинного навчання (оптимізація функцій втрат).
Навіть у побуті: розрахунок кредитних платежів, підбір пропорцій у рецептах, налаштування обладнання — усе це зводиться до рівнянь і пошуку їх коренів.
Розуміння того, що таке корінь і як його знаходити, дає не просто оцінку в журналі. Воно формує звичку перевіряти результат і розуміти межі застосування методу.
Якщо ви тільки починаєте, почніть з лінійних і квадратних рівнянь. Відпрацюйте перевірку підстановкою до автоматизму. Потім переходьте до графіків і простих чисельних методів. Коли відчуєте впевненість — беріться за рівняння з параметрами і системи. Саме так, крок за кроком, поняття «корінь рівняння» перестає бути абстракцією і стає робочим інструментом.